Поняття "дармоїдство" або "тунеядство" було частиною радянського правового контексту, і в Кримінальному кодексі Української РСР дійсно існувала стаття, яка визнавала злочином життя за чужий рахунок і небажання працювати. Такі норми були характерні для соціалістичних країн, де праця вважалася не лише правом, а й обов'язком кожного громадянина. Це відображало ідеологічні підходи того часу, де праця була центральною цінністю, і всі громадяни повинні були робити свій внесок у суспільство.
Після розпаду СРСР і переходу до ринкових економік, більшість пострадянських країн, включаючи Україну, відмовилися від таких правових норм. Основною причиною цього стало визнання права людини на свободу вибору діяльності, включаючи право на безробіття, якщо це не шкодить іншим людям або суспільству в цілому.
Щодо існування подібних норм у сучасних європейських країнах, то варто зазначити, що в Європі в цілому прийняті інші підходи до вирішення питань безробіття та соціальної підтримки. Жодна з країн Європейського Союзу не криміналізує "дармоїдство" в тому сенсі, в якому це робилося в радянському законодавстві. Натомість, в європейських державах діють різноманітні системи соціального забезпечення, які підтримують безробітних громадян і сприяють їхній реінтеграції на ринок праці через перепідготовку, надання допомоги по безробіттю та інші заходи.
Деякі країни можуть встановлювати певні зобов'язання для отримання соціальних виплат, такі як участь у програмах працевлаштування або активний пошук роботи. Але це не розглядається як правопорушення, а скоріше як умова для одержання державної підтримки.
Отже, можна підсумувати, що подібні норми у формі, яка існувала в радянському законодавстві, в сучасних європейських країнах наразі відсутні. Європейські країни обирають підхід соціальної підтримки та інтеграції, а не криміналізації небажання працювати.